Листя подорожника великого містить полісахариди (20%), представлені пектиновими речовинами та нейтральними гліканами. Наявні також маніт, сорбіт, алантоїн, іридоїди (аукубін та каталпол), стероїди, флавоноїди (похідні лютеоліну, кверцетину, апігеніну та ін.), дубильні речовини. Листя й трава містять каротиноїди, вітаміни С і К, холін, аденін, сапоніни, сліди алкалоїдів, слиз, оксикоричні кислоти (хлорогенова і неохлорогенова), фактор Т (бере участь у процесі згортання крові). У насінні є значна кількість слизу, жирна олія, аукубін, олеанолова кислота, стероїдні сапоніни та вуглеводи.

У науковій медицині використовують листки подорожника великого, середнього і ланцетолистого — Folia Plantaginis. Препарати з подорожника мають тонізуючу дію, збуджують апетит, сприяють підвищенню гемоглобіну у крові, позитивно діють при гострих шлунково- кишкових захворюваннях (гастритах, ентероколітах), виразках шлунка і дванадцятипалої кишки, як ранозагоювальний засіб. Консервований у спирті сік подорожника — чудовий відхаркувальний засіб, особливо при коклюші і туберкульозі. Екстракт рослини має протисклеротичну дію, знижує вміст холестерину у крові. Розтерті листки подорожника прикладають до ран, фурункулів, набряків внаслідок удару, при запаленнях шкіри, укусах комах. Листки містять глікозид аукубін, гіркі й дубильні речовини, каротин, вітаміни С і К, лимонну кислоту.

Для приготування лікувальних засобів у фармацевтиці застосовують листя рослини (Folium Plantaginis majoris) та її насіння (Semen Plantaginis majoris). Заготівля листя проводиться у період цвітіння. Зі свіжих листків добувають сік подорожника або сушать їх, наклавши шаром товщиною кілька сантиметрів на чистому папері або тканині. Сушіння проходить на відкритому повітрі в тіні або у кімнаті при постійному провітрюванні та перемішуванні сировини. Для штучного сушіння застосовуються сушарки з температурою до 50 градусів. Як тільки черешки листків набувають ламкості, сушіння припиняється. Бурого і жовтого кольору листки відкидаються. Готової сировини отримують від 18 до 22 % відносно ваги свіжих зібраних листків. Збір насіння подорожника відбувається осінню. Сушений подорожник складають в герметичну упаковку і зберігають в сухих приміщеннях. Термін придатності складає 3 роки. Цю лікарську сировину можна придбати в аптеці.

Відвар з листя подорожника призначають при бронхітах, туберкульозі легень, коклюші, пневмосклерозі та інших захворюваннях дихальних шляхів, що супроводжуються виділенням густого секрету, при катарах шлунка з недостатньою кислотністю, гострих шлунково-кишкових захворюваннях (гастрити, ентерити, ентероколіти), гострих і хронічних колітах, хронічних нефритах і виразковій хворобі. 
Використовують також сік подорожника Succus Plantaginis і плантаглюцид, який застосовують як спазмолітичний і протизапальний засіб при гіпацидних гастритах, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки з нормальною і недостатньою кислотністю (у період загострення і для профілактики рецидивів). Тривалість лікування в період загострення — 3–4 тиж. Плантаглюцид і відвар з листя подорожника великого протипоказані при гіперацидних гастритах і виразковій хворобі шлунка з підвищеною кислотністю. Листя подорожника входить до складу грудного чаю. У нар. медицині відвар з листя подорожника великого використовують для лікування цинги, гарячки й атеросклерозу, у разі печії, відрижки, метеоризму, діареї та геморою, при запаленні сечового міхура, від нічного нетримання сечі й набряків, при раку шлунка і легень, злоякісних виразках шкіри та слоновості, при жіночому безплідді на основі гормональної недостатності й при цукровому діабеті.
Насіння подорожника великого має обволікаючі, пом’якшувальні та протизапальні властивості. Широко використовують зовнішньо при фурункулах, ранах, виразках, опіках, порізах і наривах, а також лікуванні дерматитів. Есенцію із свіжої рослини використовують у гомеопатії. 

Можна використовувати подорожник людям, для яких характерне надмірне вироблення шлункового соку. Приймати рослину суворо не рекомендується в період загострення виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки. Протипоказаний подорожник людям з гіперацидним гастритом і з підвищеною чутливістю до складу рослини.

У народній медицині листки використовують як кровоспинний і ранозагоювальний засіб, при ударах, порізах, наривах, носових кровотечах; усю рослину — при гастритах, проносі, виразках, внутрішніх ранах, при хворобах нирок, серця, гіпертонії, туберкульозі легень, бронхіальних запаленнях, хворобах печінки та при жовтяниці, при хворобах ясен, очей, зубному болю. Листки прикладають до шкіри при рожистих запаленнях. Насіння подорожника містить слиз, аукубін, білкові й дубильні речовини, жирну олію, ферменти, смоли. У народній медицині їх застосовують при запальних процесах у шлунку, кишечнику та при хронічних запорах. Насіння є також добрим кормом для птахів. Корені подорожника використовують при запаленні нирок і сечового міхура. 
У гомеопатії використовують есенцію зі свіжої рослини. У ветеринарії порошок з сухих листків використовують для лікування сибірки. Свіжі і квашені листки подорожника вживають в їжу як салат, з них готують перші страви: супи й бульйони. Насіння подорожника, заквашене з молоком, вважають смачною і корисною приправою до м'ясних і рибних страв.

У косметичних цілях подорожник використовується для поліпшення стану сухої шкіри. Для жирної і пористої шкіри відвари подорожника надають бактерицидну дію. Рослина дозволяє очищати пори й усувати запалення. Також її використовують для лікування тріщин і ран на ступнях ніг.